When I do good, I feel good; when I do bad, I feel bad, and that is my religion.
- Abraham Lincoln

Їм печиво з кремовою начинкою.

Відкусив, прожував, таке добре, але чую що смак має якусь специфіку... Відрізняється від попередніх печеньок. Смачно ковтнув, дивлюсь на другу половинку щоб її засунути до рота, а там цивілізація. Синьо-білого кольору... Пліснява аж буяє, і я впевнений, що ця цивілізація розвинеться досить скоро і захопить світ. Я вирішив не губити всю цивілізацію у мому шлунку. Вистачить і половини. Друга половина відправилась в смітник.

Так і живем, руйнуючи цілі світи.

Такий тайтл у мого ЖЖ від його початку. Вільний переклад його для мене звучить як «хрєн знає чим все закінчиться» або більш точний «результат непередбачуваний» :-) Фраза нагло здерта з одноіменного альбому гурту Limp Bizkit, фанатом якого я являютсь з класу 9-го...

Власне так і живем. Хз, чим сі все це скінчит.

Завдяки цій епідемії я набув ще одного вміння, без якого не може прожити ні один рембо.

Я колю сам собі уколи 8-)

Єдиним, сука, 100% планом на 2009 рік було вилізти накінець на Говерлу.

В суботу я виконав план третій раз, і вперше ходив «в гори» так, як це роблять більшість людей. Рано приїхали на Заросляк, вилізли на Говерлу, злізли, нажарили шашликів, наїлись, і вечером поїхали додому.

Був я з сім’єю, і був одним з двох людей які «вели» апеляційний суд на вершину.

Попрацював таксі.


Дотримався традиції робити бекфліп кожного разу як я на 2-х тисячнику.


Тіпочки сфоткались на вершині.


І пішли донизу пробираючись через малолюдне місце.

Варто сходити по тій причині, що всі роботи авторські, а китайське сувенірне гамно, якого повно на ринках по всій країні тільки навколо фестивалю затусувалось :-)

Вихідні пройшли різноманітно.

Почалось все з якогось кар’єру.


Потім ми приїхали в Кам’янець. Ну фортеця, ну колодязь, ну підземелля, ну стіни. Всі замки як би це скучно не звучало — однакові. Достатньо побувати в одному.
Зато я стріляв з лука.


Луки — взагалі окрема історія мого життя. Все дитинство я дуже любив книжки про індіанців, і робив собі луки. Стріляв з них все літо. Тому, я єдиний хто з 6-ти пострілів 5 попав в мішок, а один навіть в червоний кружок, за що мені дали ще одну стрілу :-)

Ну полазили по замку.


Скукота. Поїхали далі по Кам’янцю. Парк-Каньон... Фотографій в неті море.

Поїхали в Устя, де тече (скоріше стоїть) Дністер.
Купались. Весь вечір.


Стандартна фотка.


В Устіяіяіяіяія ріальне гарно.


Катались на качельках.


Жили в номері люкс.


Зранку коє-как проснулись (тобто майже і не спали) і попхались в Хотин.
В Хотині є фортеця, в фортеці є підземелля, в фортеці є колодязь. Бооооорііііннггг.

Doing nothing is very hard to do ... you never know when you're finished.
  - Leslie Nielsen

Вихідні провів на Закарпатті.
З сім’єю і друзями ми здійснили вояж Івано-Франківськ — Центр Європи — Берегове — Мукачево — Стрий — Івано-Франквіськ.
Проїхали десь 650 км :-)

Субота почалась з 7-ми годинної поїздки в машині до Береговегогогего.
По дорозі зупиниись біля центру Європи, де ми вже були одного разу вночі, коли гуляли Свидовцем.


Дорога до Береговогогегого була довгою. Їхали ми туди подивитись на Ректальні Термальні Басейни. Ну чо. Є Басейн, вода там +37 і солена як ппц. В басейн є поломані трампліни для лижного фрістайлу. Я покис в тому басейні десь годину, всім там так не сподобалось, що навіть знимки ні одної звідти нема. Ацтой.

Після того ми поїхали в бувший піщаний кар’єр Береговогогегого, де місцеві чуваки замутили платний пляж. От там зачотно. Тру. Навіть краще чим в на Світязі, імхо.
Стандартна фотка.


Не стандартна фотка.


Озеро чудове тим, що два кроки від берега, і вода вже мені по шию, а ще крок і накриває з руками. З хорошого розбігу в воду можна бултихатись прямо з берегу :-) А ще посеред озера є понтони, з яких ми з братом стрибали різну акробатику, там попятчились що все болить досі. Хдє моя билая лйохкость?

В дворі, якому ми жили було дуже гарно. Маленьке болітце, в якому можна ловити рибу, двір красивий, мангал і т.п. Наталці сподобалось ловити карасиків :-)


А ще там кльове домашнє вино, якого ми знищили три літри за вечір :-)
Зранку коє-как проснулись, і поїхали далі. В Мукачево. В Мукачевомумому є дуж красивий і дебелий замок. Жили же люді! :-)


Про замок «Паланок» в неті написано-переписано. не буду повторюватись, якщо цікаво, знайдете самі.
Від себе можу сказати, що в музеях темно, відповідно ніфіга не видно, в музеях є лижі. Гуляти по замку сподобалось.


Цього мужика всі мацають за палець.


От. Поки гуляли почався дощ, ми погрузились в машини, знайшли в Мукачевомумомумово піццерію, поїли, і поїхали додому.
Поїздка однозначно удалась :)

Don't worry about the world coming to an end today. It's already tomorrow in Australia.
- Charles M. Schulz (1922 - 2000)

Сьогодні в піццерії забув рюкзак в якому була зарплата за минулий місяць. Повернули (хулє, піццерія ж порядна).

Продав коханку. Нова скоро :) Да, любов не купиш, не продаш. А коханок можна :)

Подивився «Дев’ятий округ» — якщо ви не фанат «Монстро»-подібно знятих фільмів то не ходіть. Чуть не заснув.

Поміняв рінгтон на мобілці, більше року було «Linkin Park — Session», а тепер це старий добрий «Tiga and Zyntherius - Sunglasses At Night»

In heaven all the interesting people are missing.
  - Friedrich Nietzsche

Поставив сьому вінду RTM Ultimate.

Перший день, політ нормальний.

І я вже навіть люблю цю систему за те як просто я настроїв свої 2 моніка працювати так як я хочу, і за те, що НАРЕШТІ в майкрософті додумались зробити слайд-шоу з шпалер на робочому столі.

Відеоісторія про те, як команда в складі radip і мну попала в зиму посеред літа.
Шкода, що там не можна кататись на сноуборді :)

Минулих вихідних ми з entertainer_  та моїм братом ходили в похід.

Власне, після кількох походів, в яких основною метою було «пройти кілометраж», а з Свидовцем кілометраж получився нечаяно, то хотілось перервати серію походів «чим більше збираємся матраснічати тим більше ригаєм». Тому, маршрут був вибраний простий (так здавалось), відстань маленька, і три дні.

Виїхали ми в п’ятницю вечером останньою маршруткою на Буковель в 16-15. Приїхали під стежку яка веде на Хомяк, і пошуміли на верх.

По дорозі зустріли повідомлення про акцію «не срати». Особлива увага звертається на те, як написано слово «Бережіть»


Наверх іти було досить важко, тому що тонни бухла і шашликів (як в справжніх матрасів) трохи важать :-)
Але біс з ним, з горем пополам вилізли на полонину і офігіли. Я стільки палаток в горах в одному місці ще не бачив. Міліони народу.
В принципі, це легко пояснити... полонина під Хомяком напевне сама доступна і одна з найкрасивіших в Карпатах. Нічого дивного.

Фото на память з стратегічними запасами шашликів і бухла.


Щоб жарити шашлики потрібні були дрова. Послали Женьку в ліс, він приніс купу хмизу, але його вистачило б тільки на розпал. За дєло взялісь профі. Я згадав, що осінню, коли ми приїжжали сюди, ми нагло стиряли дрова з хати пастухів, які на той час вже звідти спустились в село на зиму. ВИрішено було спробувати повторити план, якщо там нікого немає.

Пастухи в хаті звичайно ж були, план миттєво помінявся на «купити дрова». В процесі домовляння за дрова ми стопіццот разів почули про те, що «ви вопше охуїли», «в лісі шо дров мало»? Але пастухи виявились зговорчивими, і за пару хвилин нарубали нам дров забирай-не хочу. Потім офігівала вже вся полонина з того, як 2 чувака несли до своїх палаток міліон дров, добутих за пару хвилин :-D

Далі була жарка шашликів, п’янка, перегляд мультику «Падал прошлогодний снег» і фільму «Знамення» з Ніколасом Кейджем (доречі фільм просто суперський).


А ще я зробив пару знимків.

Панорамко клікабельне.

Конячка вже була, але мене це фото дуже впирає.


Ну, і короче десь коло пів-першої вляглись спати.
Вночі були п’янки-гулянки-гітара в сусідніх палатках (ррр, ненавиджу гітару), хтось шукав Львів (цікаво, знайшов?).

Проснулись дуже рано, бо сонце не давало спати. Оскільки сірники ділись в невідомому напрямку, вогонь розпалювали пальником.


Поснідали шашликами, які не доїли рано.


Зібрали рюкзаки, залишили біля якоїсь палатки щоб не тягнути наверх, і пішли на Хомяк. У Тараса була спецмісія — сховати горілку на вершині. А у мене була місія зробити пару красивих фоток :) Обидвоє досягли мети.




По дорозі вниз з Хомяка побачили орду монголо-татар, яка піднімалась нагору. Чоловік 30, напевно. Я такого ще не бачив %) На стежці люду більше чим в місті %) Було прийняте рішення якомога швидше втікати від цього всього набігу, то ж вже досить скоро ми піднімались на Синяк, де людей, як на диво, не було взагалі.


По дорозі на вершину гралися в «втечи від грози». Одна гроза насувалася з боку Попа Івана, Друга з сторони Явірника. На панорамі чітко видно обидві. Я ще не бачив такого видовища, коли блискавка фігачить з місця чуть вище за тебе кудись в долину. Ще раз переконався, що в горах правило «блискавка б’є в найвищу точку» не виконується ні разу.

Панорамко клікабельне.

Нас же всього лиш символічно намочило великими краплями під сонцем (сонце не ховалось), які миттєво висохли. Обидві грози швидко щезли з горизонтів і ми продовжили свій шлях до Малого Горгану.


Великий путєшествєннік на вершині Малого Горгану.


Добошанка, яка була в планах на наступний день, але зважаючи на матрасність походу і прогноз погоди залишилась в планах.


Ми ж вирішили іти на «Буковель». На карті була позначена дорога через полонину Блажів, безіменну вершину висотою 1348 м. та долиною Вільшинця, якою туди можна було спуститись. Чим ми власне і зайнялись.

Першою проблемою виявився спуск з Малого Горгану, який я б сказав важчий чим спуск з Петроса в сторону Говерли. Кут спуску великий, сланці їдуть... Ужас короче. На полонині трохи відпочили. Думали ставати там, але вода, яка була там хлопцям не сподобалась, то ж вони сказали що ідем далі. Гавно вапрос, почухали.

Короче кажучи, бо емоцій досі багато. Дороги там НЕМА. Тобто, може колись і була, може ми довбодятли її не знайшли. Але GPS показував що ми ідемо дпо дорозі, а натяку на неї не було ні разу до самого Вільшинця. От так вона («Дорога») виглядає в більшості:


Це було можливо навіть так само як дертись жерепами Кепут, бо вся ця «дорога» на досить крутому спуску. Іти важко, все сиплеться, стаєш на ковбан, він провалюється... Гілки утворюють непрохідні зарослі. Ужас. Про мачете писати не буду, бо це треба було бачити.

Спустились до Вільшинця, знайшли місце де можна було стати, розклались, повечеряли. Двоє людей які були вперше в горах і яким перехід цілий день, з непоганими перепадами висот, спочатку по сланцях, потім по такій «дорозі» пішли спати, а я лишився банячити сам з собою залишками вина біля вогню. Хулє, похід матрасний.

Банячив я довго, десь до першої ночі, потім все ж влягся спати.

Наступного ранку коло 11 ми вже неспіша проснулись, поснідали, і зібрались. На питання «скільки до Буковелю» відповідь була «до години». Здивуванню не було меж, коли перший (т.е. №22) підьомник постав перед нами через 15 хв ходьби.

Траси буковелю без снігу виглядають депресивно, як поле говна.
Але на Буковелі мене чекав батут. Незважаючи на те що поки я стрибав падав дрібний дощ, ось я, довольний, щасливий, після батуту.


Дивно, що до такого простого атракціону досі не додумались у нас в парку. У Львові є.
Ну а потім дорога додому.


— Ояєбу, тут що був кат?
— Так, тут був кат. Компроміс такий: я ставлю кат на годин 12, а потім забираю.

Мені щось лінь писати звіт про похід, то ж просто буду час від часу викладати фотки. А може і напишу, хз.
Поки можете почитати у Тараса про перший день походу.

Вчора мені на телефон прийшла СМС, яка містила в собі вопль про те, щоб я передзвонив на якийсь неясний номер, бо у нього(номера) закінчились гроші.
Я поліз на сайт білайну, подивився як переказувати гроші, переказав 3 гривні. Мені ніхто так і не подзвонив і не написав, а я не дзвонив на той номер, бо мені ліньки, і я досі не знаю хто це.

Я лох?