Как веб-дизайн катится прямо в ад

продолжение здесь

Їм печиво з кремовою начинкою.

Відкусив, прожував, таке добре, але чую що смак має якусь специфіку... Відрізняється від попередніх печеньок. Смачно ковтнув, дивлюсь на другу половинку щоб її засунути до рота, а там цивілізація. Синьо-білого кольору... Пліснява аж буяє, і я впевнений, що ця цивілізація розвинеться досить скоро і захопить світ. Я вирішив не губити всю цивілізацію у мому шлунку. Вистачить і половини. Друга половина відправилась в смітник.

Так і живем, руйнуючи цілі світи.

Завдяки цій епідемії я набув ще одного вміння, без якого не може прожити ні один рембо.

Я колю сам собі уколи 8-)

ГРИП ПАНІКА КАРАНТИН ТИФ ОЛОЛО ЛЕГЕНІ ПНЕВМОНІЯ ПОВЯЗКИ БЛОКАДА ВСІ ПОЇХАЛИ ВСІМ ПІЗДЄЦ В ГУБЕРНАТОРА СТРІЛЯЛИ СВИНЯЧИЙ ПАНІКА НЄВЄДОМА ГУСІНА ХУЙНЯ МИ ВСІ УМРЕМ ОЛОЛОЛОЛОЛО!!!!!!!1111111111АДИН Я ІДІОТ УБИЙТЕ МЕНЕ ХТОНЕБУДЬ!!!11111СТООДИНАДЦЯТЬ!!11!

— Наталка, як неділя по англійськи?
— Сездей!
— Як як?
— Сездей!
— Спорим на щулбан що ні?
— Спорим! — дістає листок...
— Ну от, бачиш, сандей...
— Та яке сандей, я ж тобі говорила що п’ятниця то фрайдей!

Вчора у slouko на будові перетягав близько трьох тонн бетону.

Сьогодні можу рухатись, що вже можна вважати досягненням.

Вихідні пройшли різноманітно.

Почалось все з якогось кар’єру.


Потім ми приїхали в Кам’янець. Ну фортеця, ну колодязь, ну підземелля, ну стіни. Всі замки як би це скучно не звучало — однакові. Достатньо побувати в одному.
Зато я стріляв з лука.


Луки — взагалі окрема історія мого життя. Все дитинство я дуже любив книжки про індіанців, і робив собі луки. Стріляв з них все літо. Тому, я єдиний хто з 6-ти пострілів 5 попав в мішок, а один навіть в червоний кружок, за що мені дали ще одну стрілу :-)

Ну полазили по замку.


Скукота. Поїхали далі по Кам’янцю. Парк-Каньон... Фотографій в неті море.

Поїхали в Устя, де тече (скоріше стоїть) Дністер.
Купались. Весь вечір.


Стандартна фотка.


В Устіяіяіяіяія ріальне гарно.


Катались на качельках.


Жили в номері люкс.


Зранку коє-как проснулись (тобто майже і не спали) і попхались в Хотин.
В Хотині є фортеця, в фортеці є підземелля, в фортеці є колодязь. Бооооорііііннггг.

Сьогодні в піццерії забув рюкзак в якому була зарплата за минулий місяць. Повернули (хулє, піццерія ж порядна).

Продав коханку. Нова скоро :) Да, любов не купиш, не продаш. А коханок можна :)

Подивився «Дев’ятий округ» — якщо ви не фанат «Монстро»-подібно знятих фільмів то не ходіть. Чуть не заснув.

Поміняв рінгтон на мобілці, більше року було «Linkin Park — Session», а тепер це старий добрий «Tiga and Zyntherius - Sunglasses At Night»

Відеоісторія про те, як команда в складі radip і мну попала в зиму посеред літа.
Шкода, що там не можна кататись на сноуборді :)

Ідея народжена в розмові vtasic  та _haos_  , присвячена irishhighlander , реалізована мною :-D

Вчора мені на телефон прийшла СМС, яка містила в собі вопль про те, щоб я передзвонив на якийсь неясний номер, бо у нього(номера) закінчились гроші.
Я поліз на сайт білайну, подивився як переказувати гроші, переказав 3 гривні. Мені ніхто так і не подзвонив і не написав, а я не дзвонив на той номер, бо мені ліньки, і я досі не знаю хто це.

Я лох?

В цей похід ми (я, _haos_  і radip ) зібрались досить сумбурно, закуплялись за 10 хвилин в «Metro» яке вже закривалось, маршрут вигадували на ходу, і взагалі всюди був бардак. Якби якісь туристичні організації знали про те, як ми йшли, нас би не те що не пустили б більше в гори, а взагалі виселили кудась на рівнину діаметром 10 000 км :-) Але досвід є, паніки нема, впевненість в своїх діях і жага пригод своє дала, то ж це було ріальне весело.

На раховоз прийшло міліонстотисяч «туристів» з повними рюкзаками шампурів і водки. Види вражали, ми прикалувались що в деяких тільки льодорубів не вистачало :-) А взуття яке... ОМГ. Всьо, поліз в оффтоп.

Погрузились в раховоз в 4-05 ранку (так, він тепер в цей час їде), і поїхали на Кваси. Їхали довго, скучно, дурачились в поїзді.
Спати, звичайно, ніхто вже не спав. Вийшли, і пошуміли на Браїлку, де ми взимку катались.


Прийшли, вирішили поснідати, ібо голодні. Улибаємся і машем :)


Свидовець, по якому ми цього разу гуляли, це ще одна ділянка карпат яка кардинально відрізняється від всіх інших, де я був. Першою, і найвищою вершиною до подолання була Близниця. Дивно чи не дуже але по всьому хребту є дороги, де практично всюди може проїхати любий паркетник.


Свидовець відрізняється від інших Карпат своїми нескінченними полонинами, рівнинами між хребтами, обривами і багатьма залишковими озерами. Це все льодовики постарались.


Підйом давався не дуже важко, то ж вже досить скоро ми були на Малій Близниці.


З Малої виднілась Велика, а погода нагадувала те, що ми з Сергієм бачили коли йшли Горганами з Бистриці в Осмолоду.


Взагалі, то у мінливу погоду в горах є свій шарм. Хмари, веселки, дощик, вітри — це все набагато цікавіше, чим паляще весь день сонце.


Між малою і Великою Близницею дуже дуже дуже красиво.


Та чому лукавити, красиво там всюди.


Піднявшись на Велику Близницю відкривається краєвид на весь Свидовець. В нашому випадку, тільки на половину, яка не була закрита хмарою.


Далі шлях пролягав Жандармами Близниці, і до Стогу.


Місцина, нижче якої знаходиться добре відомия нам Драгобрат ще раз підтвердила свою славу «туманного альбіону» в якому погода змінюється стопіццот разів за добу. Тут ми бачимо Стіг.


А через годину піднімаємся вже невідомо куда :)


І тільки одинокий бугель нагадує нам про те, куди ж ми все ж таки йдем.


На вершині ми бачили все :-D


Власне, від Стогу ми далеко не відійшли. Брести в хмарі суті не було, видимість метрів 15-50, так що «по пріборах» дійшли "по дорозі до місця де «п’ятдесять метрів вниз знаходиться озеро», спустились, намацали озеро, і вирішили ставати на ночівлю тут.
Намацування озера проходило в кілька етапів. Етап перший — спуск невідомо куда вниз (ніхрєна не видко, туман). Намацування озерця діаметром 2 метри. Етап другий:
— Ей, то хмара чи озеро?
— Та я *бу, не видно!
— Ану чекай-чекай, та говорю тобі що озеро?
— Ей то точно озеро, не хмара?.. — спускаюсь на пару метрів вниз — Внатурі! Озеро!


Це було правильне рішення, бо тільки ми повалялись, розклали намети, почали робити обідо-вечерю як почав моросити дощик.
Пообідо-вечеряли, на годиннику 18 з копійками. пропоную годинку подрімати (і так дощ паде).
Подрімали ми до 21-ї у повній відключці після практично безсонної ночі в Раховозі, висунули свої носи з наметів в туман на 15 хв, і знову лягли спати. Всю ніч лив дощ, гриміло-блискало і т.п. Я давно так класно не спав :)
Тільки рано ми змогли оцінити на 100% ту красу, поряд з якою спали.


irishhighlander просив потестувати мого наметика на дощі з вітром. Власне, вітру особо не було, бо ми не спали на хребті, але гроза-дощ-злива-невеликий дощ були більше ніж всю ніч, і я комфортно собі спав в свому «гробіку», як його любязно обізвав Володя :-) Короче, наметиком я дуже задоволений.


Зібрались, і вийшли десь коло 11 години (нефігово виспались? :). Далі по плану була г. Котел, і до г. Догяска. А «там буде видно».
Саму г. Котел ми траверсували, а вийшли на вершинку поряд.


З тої локальної вершини було видно оз. Ворожеска (якщо я добре орієнтуюсь :)


Потихеньку дійшли до г. Догяска, і з підьому на неї спостерігали одноіменне озеро.


Десь в цей час і було прийняте доленосне рішення «іти до краю карти». Сок в тому, що карти у нас були 500-метрівки генштабівські, привязані до GPS, і ні в мене ні в Сергія не було карти з наступним квадратом. Помилка в орієнтуванні, звичайно, була, і дуже груба. Але ми не блукали, оскільки точно знали до метра де ми є весь час.
Власне, от ми і на вершині Догяски.


Далі ми пішли відрогом від Догяски на Південний Схід, який плавно перетік у Південний напрямок.
Зустріли Ниву, а потім коней. Ниву показувати не буду, а коней — залюбки :)


Висоту ми поволі втрачали, і до того як зайти в буковий ліс ми спостерігали, як хмара перелізає Свидовець.


На одній з полонин біля кошар, в яких вже на всю потужність пасуться корови, вівці і коні ми зустріли гуцула, який був першою людиною яка покрутила біля віска, і сказала що ми ненормальні, бо до сіл тут 25-30 км.
Ми не повірили (і зря) і продовжили дорогу, але вирішили спуститись в долину до річки і йти вже попри річку, а не хребтом.
Спустившись до річки прийшлось перебрідати її :)


Далі по дорозі було цікавих три речі:
1) Багато підвісних мостів.
2) Джерело з природно-газованою металічною (мінералдьною не повертається язик назвати) водою. Ми її по трохи випили, а пляшку я привіз додому. Зараз поставив відстоюватись, цікаво що з того получиться. В народі такі джерела називають буркутом. Я думаю що це тому, що вода буркоче :)
3) Багато штучних водоспадів. не ясно для чого, як варіант — зробити русло глибшим.


Короче так ми йшли-йшли, а села ні разу не було видно. Ноги стоптувались в какашку, і коли на питання «скільки до села» задане першому попавшемуся мотоциклісту була почута відповідь «4 км» на душі стало легше.

Тут попри мене на іншому моцику проїхався Сергій, а за ним через пару хвилин добігав Володя :)
Так з Володьою ми пройшли ще зо два кілометри, як добрий мотоцикліст вернувся за Володьою, ну а потім пройшовши е з кілометр і за мною. Я вперше в житті їхав на моцику.

Власне, про моцики. Лісники в тій глуші таке враження що всі мають японські мотокросові мотоцикли, які літають по горах як навіжені. Ріспект тим хто придумав.

Добрий чувак і його кєнти сиділи в місцевому барі. Грошей чувак не захотів, то ж я вирішив поставити хлопакам пива. 6 баночних хайків, 3 капучіно, пачка крекера і бісквітний рулет обійшлися в 42 гривні. Яхуєю з їх цін :)

Спитавшись скільки кілометрів до Рахова, почувши відповідь «40» ми малость охуїли. Місцеві хлопці нам також допомогли знайти чувака, який погодився нас за непогані гроші відвезти в Рахів. Так незаплановано ми побували в центрі Європи.


В Рахові погрузились в поїзд «Рахів-Львів» в купейний вагон, і як люди, в 5 ранку були в Франківську.

Підсумовуючи, скажу що за другий день ми пройшли по самим оптимістичним прогнозам коло 40 км, і вийшли в с. Косовська поляна :) Зализуєм стоптані ноги, і знову в путь :)

ЗЫ
Всі фотки авторства radip , і нагло без дозволу опубліковані, ібо мій фотоапарат зараз за 10 000 км від мене :)

vtasic , ти собі просто не уявляєш, що може знаходитись за кінцем карти :-D

В звязку з відрядженням мами на 2 тижні оголошується вакансія шеф-повара.

У мене тоже був.
В далекому бородатому 2003 році, коли мобільні телефони були чорнобілі, гігабайт оперативної пам’яті був тільки на дуже крутих комп’ютерах, а мені було 16.

Відео дуже яскраво показує те різноманіття почуттів, яке людина відчуває коли вперше іде в гори :-)
«Сам, реально без проводніка, без карти, без ніхрена»© Віталік героїчно піднявся на Піп Іван.

А тим часом мій фотік нафотографував >20 000 фотографій :)