Минулого тижня я вирішив все ж таки здійснити своє давнє бажання зійти на Довбушанку, і почав з того що подивився прогноз погоди на вихідні. Прогноз не обіцяв нічого хорошого, але чим ближче було до вихідних тим кращою прогнозувалася погода, тому в пятницю вечером було прийняте рішення все ж таки йти. Зайшов в магазин, затарився всякими ніштяками, прийшов додому, склав рюкзак і завалився спати.

Зранку встав на 2 години пізніше чим поїхала маршрутка на Буковель, якою я планував їхати. Але оскільки на 30-35 км маршруту в мене було 2 дні, я вирішив що +/-2 години нічого не міняють, взяв рюкзак і пішов на вокзал.

На буковелі я був десь в 11-12 годині. Скоренько пройшов попри курорт, і по 14A піднявся до верху 14, 22 і ше якогось там підьомника. Тут мене застав дощ, який був в прогнозі. Перечекав дощ під станцією підйомника і почапав далі в ліс.

В лісі було по весняному свіжо, сонце не жарило і можна було дуже комфортно сапати. тут я перший раз витягнув фотоапарат.


Хто з френдів може пояснити нашо отаке робити в деревах, зустрічав таке кілька разів по тій дорозі. Кілька дірок в дереві.


Фотік я сховав, бо ліс він та то і ліс, що фоткати особливо нема що. Йшов собі, слухав як цвірінькають пташки. Згодом наткнувся на найбільший бурелом який бачив в свому житті. Сотні дерев повалені як сірники прямо посеред дороги і 50 метрів в кожен бік від неї. Через бурелом проривався довго, і кінця йому не було видко.

Я от правда не пригадую чи червоні марки вже були там де бурелом, чи ні, але частину шляху я йшов по червоних марках, і занадто захопившись зблудив на метірв 400 не в той бік пропустивши поворот. Взагалі в цей похід треба мати GPS з треком, бо орієнтуватись в лісі досить напряжно.

Спустившись до гарної галявини по дорозі до зубринки знову витягнув фотоапарат, вилив Моршинську і набрав гарної свіжої живої карпатської води.


Спуск до Зубринки забрав багато сил через повалені дерева через струмок який вів в долину. Коло Зубринки я був в 15-20.
Тут був запланований обід.


Тут я поняв що я забув цукор, то ж чай був без цукру, серез забутих важливих речей можна назвати ліпайс. Почало збиратись на грозу.


В планах було сьогодні дійти до вершини Довбушанки і десь там занчувати. Я швиденько зібрався, перебрів струмок, і почапав далі до підьому, який починається коло старого сараю який називають «новобудова». Перед поворотом до нього набрав дві пляшки води, які тягнув з собою бо знав що далі з водою не густо, і побрів догори.

Постійно озираючись назад я оцінював куда сунеться гроза, і оскільки я довіряв прогнозу погоди у мене не було жодної непромокаємої шмотки. Жодної. Тому йдучи все далі і далі в гору я оцінював кожне місце де можна було би розкласти намет в випадку дощу і продовжував набирати висоту. Дійшовши до останнього пупиря перед Довбушанкою я вирішив все ж таки ставати тут, бо по перше я не знав чи на довбушанці взагалі є де поставити намет, чи там тільки сланці, і по друге в грозу на вершині спати хотілось менше всього.


Розклав намет, зробив чайку і поїв, і почалась злива. Right on time. Після дощу краєвиди навколо були просто суперські.


Я зварив ще чайку, розстелив каремат на травичці і насолоджувався тим як швидко змінювалась погода навколо, десь падав дощ, десь пробивало промінчики сідаючого сонечка.

І тут чую десь нижче по схилу від мене такий басистий МЯЯЯУУ!!!!111111ПОПЯЧСЯ кілька разів. Передивившись кілька роликів на ютубі зараз я розумію, що з імовірністю 95% то був якийсь олень, бо все ж таки то заповідник, я йшов сам, шуму не робив, і цілком реально що десь неподалік міг бути якийсь, цей самий, олень. Але тоді коли я був на горі у мене версія з оленем відразу урівнялась в шансах з медвежам яке кличе маму, і тут душа була в пятках, бо медвежа з цікавості могло прийти до мене, ну а мама би захистила своє ведмежа :-D) Короче я з того всього постукав ложкою по каструлі, виконав кілька ритуальних танців, голосно покашляв, видав могучий крик Тарзана і вирішив що психісно здорова звірина до мнее вже не підійде. Щоб трохи більше заспокоїтись я розпалив невеликий вогонь (в своє виправдання можу сказати що вогонь я запалив на старому згарищі з тих кількох патиків які там були). Десь години дві які я ще не спав я не чув ніякого шороху, тому вирішив що всьо ок, і можна йти спати.

Заліз в палатку. Ага, щас, спати. від адреналіну отриманого в процесі обдумування що ж таке хоче мене зїсти і як мені рятуватися серце вискакувало з грудей і не зважаючина те що в голові страху як такого може багато і не було, бо здоровий розум брав верх — інстинктам не накажеш. Заснути я так толком і не зміг, поспав в моментальних відключках може години півтори завсю ніч, а решту ночі слухав завиваючий вітер на вершині. 

Перший раз виліз з намету з першими променями сонця. На годиннику було 5-30. Я вирішив що це зарано, і заліз в намет назад.


В 6-30 було більш веселіше, і я вирішив полегки снідати і збиратись сапати далі.


Нам нагору.


Сонечко тільки вставало, йти було чудово. От ми і на верху. Шоком було зустріти на верху перших людей в поході. Два монахи спали на хребті.


На Довбушанці гарно, в кращих традиціях Горган.






Ну от я і на вершині. Стандартна фотка.


Відпочив, попив води, і почапав далі на Медвежик.


Спускаючись відчував себе горним козлом :-)
Було гарно.


З Медвежика відкривався дуже гарний краєвид, у всі боки. На Полєнски.


На Довбушанку.


На мій рюкзак і майку.



Трохи потусив на вершині, сказав дякую і потулив вниз. Останнє фото на память.


По дорозі в село в лісі зустрів ще двох чоловік, і розминувся з якоюсь групою в жерепі по двох різних стежках. Загалом заповідник засраний не менше чим не заповідники, і враховуючи те що стежки ніхто не чистить від буреломів і маршрут не маркований — народ ходить як хоче.

Спуск був нудним і довгим, потім ще по селу довелось іти довший час. Десь в 13-10 я був на зупинці в Бистриці, і провтикав пижик на 10 хв. Довелось сидіти і чекати наступного аж до 16-20.

В Карпатах стало ще на одне місце менше, де я не був, іна Довбушанці прямо перед самою вершиною таки є місце де поставити палатку. Шкода, що була гроза. :-)