Зліпили ми, гм, сніговика!

Ми не налякались штормового попередження, нам не вийшло піднятись вище метеостанції, ми пожарили шашлик в хуртовині з штормовим вітром, ми зробили кілька коротких але таких кльових спусків по пухлому по пояс, ми скажено втомилися але отримали массу задоволення, і жодне відео не передасть тих емоцій. Але ми спробуємо.

Хто дивиться не в HD той лох.

Останні чотири дні я на Буковелі, і вирішив докласти всім стан справ тут, і порівняти з минулим сезоном, зі сторони до цього часу лояльного клієнта курорту.

Всі знають, що починаючи з цього сезону Буковель вирішив зменшити кількість трупів які вивозять з курорту шляхом одівання всіх в шоломи. Нєвєроятно, но факт - всі в шоломах. Вело, альпіністських, лижних, для вигляду і не дуже - всі в шльомах. Зауважу, що шльом купив і я, не можу сказати що мій світогляд змінився, чи що він мене врятував, але факт є фактом - шльом на мене Буковель таки одів.

Наступне що мало забезпечити безпеку на схилах - пристібнуті борди до одної ноги на витягах. Не знаю, скільки сноубордів вивалилось з рук в минулих сезонах, аье я можу сказати що:
- більшість викатів не готові до такого, навіть чайникові 14 і 5 - я, бордер з 5-річним стажем час від часу завалювався при виїзді з крісла.
- правило працює, якщо за ним хтось дивиться, в більшості народ прищіпає обидві ноги і всім похуй.
- через те що деякі уєбани причіпають обидві ноги у мене одного разу такий урод розщіпив своїми потугами запхати ноги на запірну планку крєп, і тільки чудом ВПЕРШЕ ЗА П'ЯТЬ РОКІВ КАТАННЯ чуть не впав сноуборд з кріселки!!!
- про культуру в чергах я мовчу. Мій сноуборд, на який я чесною працею заробив $500 щоб його купити за три дні виглядає більш вбитим чим за весь минулий сезон :(

Рятувальників на схилах видно втричі менше чим минцлих сезонів, чувака в куртці "лижний патруль" я бачив лише одного разу в той момент коли він на шаленій швидкості влетів на міст від 8 до 15 підьомника, поводячи себ як останній лом.

Загалом нічого не змінилось в кращу сторону, а гірше стало. Ломи як літали так і літають, хоробрі дами пішки спускаються або зкочуються з чорних трас, хамло в черзі топчеться тлбі по спорядженню, єдиний спуск коли я не обертався назад перед поворотом бо мене знімали на відео мене збив лижник який нісся не контролюючи себе.

Підводячи підсумок замість позитиву від відпочинку мені сьогодні набридло кататись за дві з половиною години, і я повалив в готель.

З позитиву - я навчився bs360, не забув fs360, інколи сумніваюсь яким боком мені їхати зручніше і загалом катаюсь ок.

Хочу в беккантрі.

Вчора ходили в прогулянку на хребет Кош(с?)триці.






Було як завжди - спочатку йли як люди по стежці, потім побачили замерзший водоспад.


Вилізли метрів 100 вверх щоб пофотографувати/познімати, і вниз вже було влом спускатись, то ж майже до самого хребта ломились як справжні горні барани.

На хребті ми стали свідками справжнього героїчного протистояння Чорногори проти хмар, які здається ще вночі вже досягли міста. На хребті дув неприємний холодний вітер, а поскільки ми були досить легко вдягнуті то пробули там хвилин 15. Цього часу цілком вистачило хмарам щоб таки подолати Чорногору, а ще за годину хмари наздогнали нас коло Ворохти. Що творилось на Чорногорі - справді страшно уявити :)

По кліку відкриється здоровенна панорама.

Також можна подивитись ідіотський відеозвіт.

Раз я вже вирішив оновити ЖЖ, то недавно ми були в Аквапарку місцевому, і зняли невелике відео :-)

Влітку я ще раз був в горах, але оскільки фотоапарат з собою не тягнув, то і постити особливо було нічого. Мав тільки телефон з собою, то ж кілька слів, фото і відео.

Маршрут виглядав так:


Виїхали ми в пятницю вечером, і набрали з собою стопіццот продуктів шоб того ж вечора провести такий собі пікнік :-)


Пікнік вдався на славу, пролилося трішки спиртного, зварилась абалдєнна їда, короче повечеряли шо королі. Вляглись спати, мій друг завжди зі мною.


Зранку проснулись, погода виправдовувала прогноз і не було ні хмаринки, то ж ми посунулись по Тавпіширці в сторону перевалу Легіонів.


До самого перевалу дійшли досить швидко, на перевалі наз зустрічав дядя з баяном (дивіться відео)


В цю глуш варто лізти тільки за тим щоб побачити оцей стовпчик - таких в карпатах точно є два, в теорії вроді є ше два, але їх я не бачив. Один на Попаді, другий тут.


До полонини під Дурнею сапати було трохиважкувато, бо різкий підьом в кінці дня забрав всі сили, але процес важливіший за кінцеву точку, то ж з потом вийшли всі стреси і негативні емоції :-) На висоті було зябкувато, під вечір коли засинали було вроді +4.


Спати було ОК. На наступний день ми пройшлись з тої полонини до Чорної тиси. Для хоч якоїсь інформативної цінності цього посту скажу ще що жерепи на підьому і спуску з Дурні просто пекельні, і піднявшись туди з принципу єдиним з нашої компанії (розумні люди пішли траверсом) я поняв чого гора Дурня, і хто в даний момент на ній.

Далі була братківська і все решта.






Продершись крізь жерепи на Руській і Чорній Кливі ми таки досягли пункту призначення. Внизу Чорна тиса і краєвид на Чорногору.


Ну а це бонус для тих хто забув як я виглядаю. Якщо скучили, звичайно.


Ну і відео. Дивіться в HD 720p.

Минулого тижня я вирішив все ж таки здійснити своє давнє бажання зійти на Довбушанку, і почав з того що подивився прогноз погоди на вихідні. Прогноз не обіцяв нічого хорошого, але чим ближче було до вихідних тим кращою прогнозувалася погода, тому в пятницю вечером було прийняте рішення все ж таки йти. Зайшов в магазин, затарився всякими ніштяками, прийшов додому, склав рюкзак і завалився спати.

Зранку встав на 2 години пізніше чим поїхала маршрутка на Буковель, якою я планував їхати. Але оскільки на 30-35 км маршруту в мене було 2 дні, я вирішив що +/-2 години нічого не міняють, взяв рюкзак і пішов на вокзал.

На буковелі я був десь в 11-12 годині. Скоренько пройшов попри курорт, і по 14A піднявся до верху 14, 22 і ше якогось там підьомника. Тут мене застав дощ, який був в прогнозі. Перечекав дощ під станцією підйомника і почапав далі в ліс.

В лісі було по весняному свіжо, сонце не жарило і можна було дуже комфортно сапати. тут я перший раз витягнув фотоапарат.


Хто з френдів може пояснити нашо отаке робити в деревах, зустрічав таке кілька разів по тій дорозі. Кілька дірок в дереві.


Фотік я сховав, бо ліс він та то і ліс, що фоткати особливо нема що. Йшов собі, слухав як цвірінькають пташки. Згодом наткнувся на найбільший бурелом який бачив в свому житті. Сотні дерев повалені як сірники прямо посеред дороги і 50 метрів в кожен бік від неї. Через бурелом проривався довго, і кінця йому не було видко.

Я от правда не пригадую чи червоні марки вже були там де бурелом, чи ні, але частину шляху я йшов по червоних марках, і занадто захопившись зблудив на метірв 400 не в той бік пропустивши поворот. Взагалі в цей похід треба мати GPS з треком, бо орієнтуватись в лісі досить напряжно.

Спустившись до гарної галявини по дорозі до зубринки знову витягнув фотоапарат, вилив Моршинську і набрав гарної свіжої живої карпатської води.


Спуск до Зубринки забрав багато сил через повалені дерева через струмок який вів в долину. Коло Зубринки я був в 15-20.
Тут був запланований обід.


Тут я поняв що я забув цукор, то ж чай був без цукру, серез забутих важливих речей можна назвати ліпайс. Почало збиратись на грозу.


В планах було сьогодні дійти до вершини Довбушанки і десь там занчувати. Я швиденько зібрався, перебрів струмок, і почапав далі до підьому, який починається коло старого сараю який називають «новобудова». Перед поворотом до нього набрав дві пляшки води, які тягнув з собою бо знав що далі з водою не густо, і побрів догори.

Постійно озираючись назад я оцінював куда сунеться гроза, і оскільки я довіряв прогнозу погоди у мене не було жодної непромокаємої шмотки. Жодної. Тому йдучи все далі і далі в гору я оцінював кожне місце де можна було би розкласти намет в випадку дощу і продовжував набирати висоту. Дійшовши до останнього пупиря перед Довбушанкою я вирішив все ж таки ставати тут, бо по перше я не знав чи на довбушанці взагалі є де поставити намет, чи там тільки сланці, і по друге в грозу на вершині спати хотілось менше всього.


Розклав намет, зробив чайку і поїв, і почалась злива. Right on time. Після дощу краєвиди навколо були просто суперські.


Я зварив ще чайку, розстелив каремат на травичці і насолоджувався тим як швидко змінювалась погода навколо, десь падав дощ, десь пробивало промінчики сідаючого сонечка.

І тут чую десь нижче по схилу від мене такий басистий МЯЯЯУУ!!!!111111ПОПЯЧСЯ кілька разів. Передивившись кілька роликів на ютубі зараз я розумію, що з імовірністю 95% то був якийсь олень, бо все ж таки то заповідник, я йшов сам, шуму не робив, і цілком реально що десь неподалік міг бути якийсь, цей самий, олень. Але тоді коли я був на горі у мене версія з оленем відразу урівнялась в шансах з медвежам яке кличе маму, і тут душа була в пятках, бо медвежа з цікавості могло прийти до мене, ну а мама би захистила своє ведмежа :-D) Короче я з того всього постукав ложкою по каструлі, виконав кілька ритуальних танців, голосно покашляв, видав могучий крик Тарзана і вирішив що психісно здорова звірина до мнее вже не підійде. Щоб трохи більше заспокоїтись я розпалив невеликий вогонь (в своє виправдання можу сказати що вогонь я запалив на старому згарищі з тих кількох патиків які там були). Десь години дві які я ще не спав я не чув ніякого шороху, тому вирішив що всьо ок, і можна йти спати.

Заліз в палатку. Ага, щас, спати. від адреналіну отриманого в процесі обдумування що ж таке хоче мене зїсти і як мені рятуватися серце вискакувало з грудей і не зважаючина те що в голові страху як такого може багато і не було, бо здоровий розум брав верх — інстинктам не накажеш. Заснути я так толком і не зміг, поспав в моментальних відключках може години півтори завсю ніч, а решту ночі слухав завиваючий вітер на вершині. 

Перший раз виліз з намету з першими променями сонця. На годиннику було 5-30. Я вирішив що це зарано, і заліз в намет назад.


В 6-30 було більш веселіше, і я вирішив полегки снідати і збиратись сапати далі.


Нам нагору.


Сонечко тільки вставало, йти було чудово. От ми і на верху. Шоком було зустріти на верху перших людей в поході. Два монахи спали на хребті.


На Довбушанці гарно, в кращих традиціях Горган.






Ну от я і на вершині. Стандартна фотка.


Відпочив, попив води, і почапав далі на Медвежик.


Спускаючись відчував себе горним козлом :-)
Було гарно.


З Медвежика відкривався дуже гарний краєвид, у всі боки. На Полєнски.


На Довбушанку.


На мій рюкзак і майку.



Трохи потусив на вершині, сказав дякую і потулив вниз. Останнє фото на память.


По дорозі в село в лісі зустрів ще двох чоловік, і розминувся з якоюсь групою в жерепі по двох різних стежках. Загалом заповідник засраний не менше чим не заповідники, і враховуючи те що стежки ніхто не чистить від буреломів і маршрут не маркований — народ ходить як хоче.

Спуск був нудним і довгим, потім ще по селу довелось іти довший час. Десь в 13-10 я був на зупинці в Бистриці, і провтикав пижик на 10 хв. Довелось сидіти і чекати наступного аж до 16-20.

В Карпатах стало ще на одне місце менше, де я не був, іна Довбушанці прямо перед самою вершиною таки є місце де поставити палатку. Шкода, що була гроза. :-)

(В день пухляку друзів не існує!)

З легкої подачі чуваків з форуму сноубордінг.ком.юа і прогнозу погоди від сноу-форекаст за один день зібралося троє людей спраглих до пригод, павдеру і справжніх гір, і вони поїхали в Пилипець.

Я, Сем і Женя погрузились в тачку в 5 ранку, і почухали 250 км до місця призначення. Ізначально планувалося катання з знайомими по форуму чуваками, але ними була озвучена фраза в заголовку, і під таким девізом пройшов цей день. У нас друзів не було. Закинули шмотки в хату, поснідали, взяли разовий абонемент на кріселку, виїхали і пошпацерували на Гембу.

Йшлося трохи кєжко, але на вершину протоптана була ціла дорога, так що ок. Погода радувала своєю відповідністю до сонячного прогнозу. В небі ні хмаринки. Вилізли, фоткались. Стандартна фотка.


Фото коханки на фоні великих гір, вона ще такого не бачила.


Женя і Сем


Перед нами постав вибір куди спускатись. Оскільки ми їхали сюди заради пригод а не заради багаторазового катання було вирішено брати штурмом Великий Верх (1598м.) — найвищу гору в окрузі, і спускатись з неї. Придумано — взято до виконання. З’їхали з Гемби в сторону ВВ по хребту, побачили симпатичний карнізик. Пострибали.


Після цього енергії прибавилось, і ми побрели далі до вершини. Брідучи туди ми почали помічати що туди з другого боку іде ще хтось. метою було з’їхати першими, тому шпацерували шо навіжені.


Першими дійти не вийшло всеодно, але першими, і єдиними в той бік — вдалось.

Перед спуском (а я їхав першим) у мене преед очима була така картинка :-)


Панєслась.




Наші лінії.


Женька


Йдучи по хребту роздивляючись схил було намічено приблизну лінію спуску і як потім вибиратись наверх. З хребта не було видно цього карнізу, тому він став справжнім сюрпризом. Я став метра півтори до нього і попередив всіх що тут. Після словесної перепалки (зазнято на відео Семом) з Женькою я все ж взяв фотоапарат щоб його пофоткати. За карнізом в тіні знаходилось те, заради чого ми сюди їхали — пухлий. Справжній, сухий, пухкий пухляк! Няяяям! Женя дропає з карнізу.


Різка зміна обстановки з мокрого снігу на пухлий принесла сюрприз йому 20-ма метрами пізніше :-D


Він швидко виправився.


Але всіх переплюнув Сем.


Такі фото не виходять навмисне, тільки спонтанно.


Побачивши які кльові фотки вийшли у цих двох пісьок я побрів по снігу догори 50 метрів, щоб мене сфоткали хоча б схоже. Пародія.


Після дуже тяжкого підьому назад на хребет краєвид радував око. Схил був тільки наш. Три лінії, три дошки, три скажених чувака.


З хребта ми визначили напрямок «на село» і почали спуск, спочатку по полонинах, потім по лісі. Їзда по лісу це завжди цікаво, і набагато крутіше чим будь який фрірайд :-D)) Їдеш, кантуєшся, хапаєшся за дерево другою рукою закриваючи щячло від гілок :-D Весело. Виїхали ми аккурат до водоспаду «Шипіт».


Потім їхали по дорозі вниз (по автомобільній), вплоть до витягів. Пішачком останні 20 хв, хата, вечеря, вогонь, пиво, шашличок, ліжечко, хрррррр!

На другий день був план посуватись по бугелях і їхати домів. Після сніданку Сем сказав що його болить коліно і щоб ми кататись йшли двоє. Так не канає. Зібрали шмотки і поїхали щасливі домів :)
Прощальне фото з горою від хати, на якій так і залишилось три лінії.


Це було круто.

Перед минулим новим роком ми з братом взяли лопату, борди, пішли на вали і трохи побісились. Хто б міг подумати, що це переросте в «Jump Event», на який прийде більше фотографів чим бордерів :-D)

Короче далі тільки фотки :-)

Sw Fs 180




Roastbeef


Indy


Tailfish

Погода була більш-менш, сніг був класний, дароду було дохрєналіон :-)


Я розучився кататись, все на що мене стало це пофоткатись з дошкою і поїздити на жопі.


Ця фотка присвячується онаніму. Дозволяю її використати в наступному висері. Дибільно досить, правда? :-D


А ще попри мене проїжжав якийсь бордер і вкрутив Flat FS 360 :-)

В далекому 2007 році я познайомився з Винником Богданом Богдановичем, «відомим в кримінальних колах адвокатом», як «хтось» пише про нього в першій поливайці в якій я замішаний.

Тоді, я був студентом в універі, і починав робити серьозні веб-проекти, він виліз із замовленням на сайт «Надвірнянська правда». Сайт ми зробили, у нас були нормальні стосунки, від початку проекту я працював у ньому і постійно щось доробляв-переробляв, наразі сайт знаходиться також на мому "технічному" балансі, як і багато інших.

Влітку цього року я зустрівся з безпосередніми власниками цього проекту, які розповіи мені що прийшов час звільнити вищезгаданого Винника Богдана з сайту, оскільки той краде зарплати інших людей і приховує усі прибутки сайту собі в кишеню.

В принципі, я знав що так є, тому що бачив все з середини від початку. Але моє діло було маленьким, тому я не ліз. Але коли прийшло прохання про блокування доступу стало зрозуміло що хтось таки спалився, і інші полюбовні методи розійтись не діють.

Ускладнювало завданя те, що «відомий адвокат» за рік чи більше до того перевів домен, хостинг і всі інші технічні штуки на підставну особу з Санкт-Петербургу скан паспорту якої він звідкись мав. Потім була довга катавасія з доменами, хостінгами, переїздами, переписками з компаніями але проект я таки відвоював в руки законних власників (повторюсь що працював я в проекті з самого початку і на 100% знаю хто є хто).

В принципі, це не так важливо. повернемося до гавна.

Втративши всі свої привілегії, істотне джерело доходу, втративши можливість поливати всіх гавном і «заставляти пітніти», отримавши сильний удар по свому ЧСВ over 9000 Богдан почав діяти.

Для початку він написав мені щоб я повернув все як було, бо він подасть на мене в суд, потім хотів отримати телефон моєї мами (напевне поплакатись хотів), потім якось трохи затихло все.

Переглядаючи гавностатті на правді.if.ua про «авторитета Лося з силіконовими рогами»(цю я люблю найбільше) помічається певний стиль написання. скан мого паспорта був тільки у Винника Богдана, Винник Богдан читав мій ЖЖ весь час який я у нього працював (пробував якось навіть «занирюватись», але напевне життя виявилось настільки унилим що і писати не знайшлось про що). Винник Богдан знав всю інфу про мене і є єдиною зацікавленою особою щоб поливати мене і інших згаданих в статтях людей брудом.

Простий пошук через nomer.org не знаходить жодної людини з прізвищем «Рокосовський» у всій Україні. Тому це фейк 100%, і Богдан любив підписуватись псевдонімами на правда.if.ua

Нє, я не заявляю що це Винник Богдан поливає мене, спамить моїх френдів і інші сайти, але кагбе все зрозуміло. Я не маю прямих доказів.

Користуючись моментом хочу побажати автору статей про мене, цьому чоловіку феноменальної мудрості здоров’я, для того щоб піти нахуй настільки далеко, наскільки це можливо. І бажаю продовжувати писати, оскільки як сказав Нараян сьогодні зранку — «якщо вже на тебе чорний піар фігарять.. значить не зря ти жизнь живеш)))».

Пошлемо автору лучів гнійного поносу, хто би той автор не був.

ЗЫ
Я сам себе поважати почав після останньої поливайки. Бути настільки розумним щоб обійти всі антивірусні програми — це талант :-)

Піс.

Приїхали з браза _haos_  і Настьою в Микуличин, сходили невеличкий похід на пару годин. Відкрили і закрили сезон походів одночасно. Чо, я цього літа в горах не був.

Чи варто говорити про те, що по запланованому маршруту ми не йшли і 20% всього шляху, чи варто говорити про те що було смішно і кумедно, чи варто говорити про те що було мегагарно і погода була казкова.

Зліпили снігову бабу.


Пепякоденс


Краєвиди вражали.


Сонце світило в писок


Горизонт був завалений


А осінь тішила своїми кольорами.

 



Погода і обставини не дозволили мені піднятися вище, але всерівно гори це в стопіццот разів краще чим місто.

Чо-чо. Це було мегагіперкруто і гігасупергарно. Це одне з найкращих вражень за останній час, і перший концерт в житті на який я ходив.

І не питайте чого Старе Село. Так сталось.

Для людини яка була хоч раз далі Яремчі там робитти нічого.
Ску-ка-ті-ща.