Другий день довбить перфоратор, вчора маленький, сьогодні видко принесли великий.
Включив на повний звук Рамштайн, гармонійно звучить. Цікаво скільки витримає мій моск.

Включив на повний звук Рамштайн, гармонійно звучить. Цікаво скільки витримає мій моск.
Браза!
_haos_!
Вітаю тебе з ДН!
9 років дивуюсь, які ми з тобоу ідіоти :-D


9 років дивуюсь, які ми з тобоу ідіоти :-D
- В голові:
sick
Хоча, мені більше подобається якось так.
Вполював
ЗЫ
З носа тече, горло болить. Застудою можна хворіти або 7 днів, або тиждень.
Так як багато з вас зараз поотримувало дипломи, пропоную вам озноймитись з мануалом для чого потрібен, власне, той диплом.
Олдфагам які читають мене давно можна просто освіжити пам’ять :-)

Олдфагам які читають мене давно можна просто освіжити пам’ять :-)
Пройшли чудово. А ваші?


Всі в кіно! Мультик просто бомба! :) Тільки стійкі не помирають зо сміху до кінця сеансу!Приємно вразила купа дрібних і найдрібніших деталей, які просто розносять на шматки зі сміху :)
Однозначно мультик року!
Happiness is nothing more than good health and a bad memory.
- Albert Schweitzer
- Albert Schweitzer
Вчора мені на телефон прийшла СМС, яка містила в собі вопль про те, щоб я передзвонив на якийсь неясний номер, бо у нього(номера) закінчились гроші.
Я поліз на сайт білайну, подивився як переказувати гроші, переказав 3 гривні. Мені ніхто так і не подзвонив і не написав, а я не дзвонив на той номер, бо мені ліньки, і я досі не знаю хто це.
Я лох?

Я поліз на сайт білайну, подивився як переказувати гроші, переказав 3 гривні. Мені ніхто так і не подзвонив і не написав, а я не дзвонив на той номер, бо мені ліньки, і я досі не знаю хто це.
Я лох?
- В голові:
cynical - В колонках:L.A.O.S — Hold On
Коли я був малий мені постійно хотілось завести якусь звірину. Кота/рибок/хомячків/щурів/черепах/попуга їв і т.п.
Зараз ні разу не хочеться, бо моя лінь не позволить їм жити, а птічку жалко.

Зараз ні разу не хочеться, бо моя лінь не позволить їм жити, а птічку жалко.
Їм вареники :-D

Єдине, чим я справді користуюсь в цій хуєті це аудіозаписи. Збираю там все, що мені подобається найбільше з прослуханих мною міксів/альбомів/подкастів.
Сьогодні в моїй колекції з’явився 100-ий трек, то ж запрошую послухати.

Сьогодні в моїй колекції з’явився 100-ий трек, то ж запрошую послухати.
Пісна хуйня, яка навіть не заслуговує постера справа.

Зараз розкажу про те, чому кат в ЖЖ — справа смаку, а не необхідність, де він потрібний, а де ні.
Отож, ви зафрендили когогсь, значить ця людина вам цікава, по тій чи іншій причині. Але зауважте, ви зафрендили людину, вона до вас в стрічку не залізла сама. Вона пише про себе, про техніку, про кіно — не важливо. Ви все це бачили переглянувши кілька десятків її останніх постів, і ви готові читати цю інформацію.
Іншими словами — ви керуєте тим, що бачите.
Відштовхуючись від цього я вважаю кат найбільшим злом у всьому ЖЖ, тому що щоб побачити цікаву мені інформацію я повинен робити лишні рухи мишкою, і прошу звернути увагу хомячків які дрочать на трафік, потратити той самий трафік на картинки/текст + ще раз на шаблон.
Єдине місце де кат потрібен — колективні блоги на подобі «Хабрахабра» чи «Ноунейма». Туди попадають пости, які не завжди можуть бути вам цікавими, тому ви читаєте заголовок, і потім, якщо вам цікаво, відкриваєте повний зміст.
ЗЫ
Пост не відноситься до хомячків, які френдять людей з чувства нікому не потрібної фальшивої взаємності.
Ладно, пойдьом другім путьом.

Отож, ви зафрендили когогсь, значить ця людина вам цікава, по тій чи іншій причині. Але зауважте, ви зафрендили людину, вона до вас в стрічку не залізла сама. Вона пише про себе, про техніку, про кіно — не важливо. Ви все це бачили переглянувши кілька десятків її останніх постів, і ви готові читати цю інформацію.
Іншими словами — ви керуєте тим, що бачите.
Відштовхуючись від цього я вважаю кат найбільшим злом у всьому ЖЖ, тому що щоб побачити цікаву мені інформацію я повинен робити лишні рухи мишкою, і прошу звернути увагу хомячків які дрочать на трафік, потратити той самий трафік на картинки/текст + ще раз на шаблон.
Єдине місце де кат потрібен — колективні блоги на подобі «Хабрахабра» чи «Ноунейма». Туди попадають пости, які не завжди можуть бути вам цікавими, тому ви читаєте заголовок, і потім, якщо вам цікаво, відкриваєте повний зміст.
ЗЫ
Пост не відноситься до хомячків, які френдять людей з чувства нікому не потрібної фальшивої взаємності.
Ладно, пойдьом другім путьом.
В цей похід ми (я,
_haos_ і
radip ) зібрались досить сумбурно, закуплялись за 10 хвилин в «Metro» яке вже закривалось, маршрут вигадували на ходу, і взагалі всюди був бардак. Якби якісь туристичні організації знали про те, як ми йшли, нас би не те що не пустили б більше в гори, а взагалі виселили кудась на рівнину діаметром 10 000 км :-) Але досвід є, паніки нема, впевненість в своїх діях і жага пригод своє дала, то ж це було ріальне весело.
На раховоз прийшло міліонстотисяч «туристів» з повними рюкзаками шампурів і водки. Види вражали, ми прикалувались що в деяких тільки льодорубів не вистачало :-) А взуття яке... ОМГ. Всьо, поліз в оффтоп.
Погрузились в раховоз в 4-05 ранку (так, він тепер в цей час їде), і поїхали на Кваси. Їхали довго, скучно, дурачились в поїзді.
Спати, звичайно, ніхто вже не спав. Вийшли, і пошуміли на Браїлку, де ми взимку катались.

Прийшли, вирішили поснідати, ібо голодні. Улибаємся і машем :)

Свидовець, по якому ми цього разу гуляли, це ще одна ділянка карпат яка кардинально відрізняється від всіх інших, де я був. Першою, і найвищою вершиною до подолання була Близниця. Дивно чи не дуже але по всьому хребту є дороги, де практично всюди може проїхати любий паркетник.

Свидовець відрізняється від інших Карпат своїми нескінченними полонинами, рівнинами між хребтами, обривами і багатьма залишковими озерами. Це все льодовики постарались.

Підйом давався не дуже важко, то ж вже досить скоро ми були на Малій Близниці.

З Малої виднілась Велика, а погода нагадувала те, що ми з Сергієм бачили коли йшли Горганами з Бистриці в Осмолоду.

Взагалі, то у мінливу погоду в горах є свій шарм. Хмари, веселки, дощик, вітри — це все набагато цікавіше, чим паляще весь день сонце.

Між малою і Великою Близницею дуже дуже дуже красиво.

Та чому лукавити, красиво там всюди.

Піднявшись на Велику Близницю відкривається краєвид на весь Свидовець. В нашому випадку, тільки на половину, яка не була закрита хмарою.

Далі шлях пролягав Жандармами Близниці, і до Стогу.

Місцина, нижче якої знаходиться добре відомия нам Драгобрат ще раз підтвердила свою славу «туманного альбіону» в якому погода змінюється стопіццот разів за добу. Тут ми бачимо Стіг.

А через годину піднімаємся вже невідомо куда :)

І тільки одинокий бугель нагадує нам про те, куди ж ми все ж таки йдем.

На вершині ми бачили все :-D

Власне, від Стогу ми далеко не відійшли. Брести в хмарі суті не було, видимість метрів 15-50, так що «по пріборах» дійшли "по дорозі до місця де «п’ятдесять метрів вниз знаходиться озеро», спустились, намацали озеро, і вирішили ставати на ночівлю тут.
Намацування озера проходило в кілька етапів. Етап перший — спуск невідомо куда вниз (ніхрєна не видко, туман). Намацування озерця діаметром 2 метри. Етап другий:
— Ей, то хмара чи озеро?
— Та я *бу, не видно!
— Ану чекай-чекай, та говорю тобі що озеро?
— Ей то точно озеро, не хмара?.. — спускаюсь на пару метрів вниз — Внатурі! Озеро!

Це було правильне рішення, бо тільки ми повалялись, розклали намети, почали робити обідо-вечерю як почав моросити дощик.
Пообідо-вечеряли, на годиннику 18 з копійками. пропоную годинку подрімати (і так дощ паде).
Подрімали ми до 21-ї у повній відключці після практично безсонної ночі в Раховозі, висунули свої носи з наметів в туман на 15 хв, і знову лягли спати. Всю ніч лив дощ, гриміло-блискало і т.п. Я давно так класно не спав :)
Тільки рано ми змогли оцінити на 100% ту красу, поряд з якою спали.

irishhighlander просив потестувати мого наметика на дощі з вітром. Власне, вітру особо не було, бо ми не спали на хребті, але гроза-дощ-злива-невеликий дощ були більше ніж всю ніч, і я комфортно собі спав в свому «гробіку», як його любязно обізвав Володя :-) Короче, наметиком я дуже задоволений.

Зібрались, і вийшли десь коло 11 години (нефігово виспались? :). Далі по плану була г. Котел, і до г. Догяска. А «там буде видно».
Саму г. Котел ми траверсували, а вийшли на вершинку поряд.

З тої локальної вершини було видно оз. Ворожеска (якщо я добре орієнтуюсь :)

Потихеньку дійшли до г. Догяска, і з підьому на неї спостерігали одноіменне озеро.

Десь в цей час і було прийняте доленосне рішення «іти до краю карти». Сок в тому, що карти у нас були 500-метрівки генштабівські, привязані до GPS, і ні в мене ні в Сергія не було карти з наступним квадратом. Помилка в орієнтуванні, звичайно, була, і дуже груба. Але ми не блукали, оскільки точно знали до метра де ми є весь час.
Власне, от ми і на вершині Догяски.

Далі ми пішли відрогом від Догяски на Південний Схід, який плавно перетік у Південний напрямок.
Зустріли Ниву, а потім коней. Ниву показувати не буду, а коней — залюбки :)

Висоту ми поволі втрачали, і до того як зайти в буковий ліс ми спостерігали, як хмара перелізає Свидовець.

На одній з полонин біля кошар, в яких вже на всю потужність пасуться корови, вівці і коні ми зустріли гуцула, який був першою людиною яка покрутила біля віска, і сказала що ми ненормальні, бо до сіл тут 25-30 км.
Ми не повірили (і зря) і продовжили дорогу, але вирішили спуститись в долину до річки і йти вже попри річку, а не хребтом.
Спустившись до річки прийшлось перебрідати її :)

Далі по дорозі було цікавих три речі:
1) Багато підвісних мостів.
2) Джерело з природно-газованою металічною (мінералдьною не повертається язик назвати) водою. Ми її по трохи випили, а пляшку я привіз додому. Зараз поставив відстоюватись, цікаво що з того получиться. В народі такі джерела називають буркутом. Я думаю що це тому, що вода буркоче :)
3) Багато штучних водоспадів. не ясно для чого, як варіант — зробити русло глибшим.

Короче так ми йшли-йшли, а села ні разу не було видно. Ноги стоптувались в какашку, і коли на питання «скільки до села» задане першому попавшемуся мотоциклісту була почута відповідь «4 км» на душі стало легше.
Тут попри мене на іншому моцику проїхався Сергій, а за ним через пару хвилин добігав Володя :)
Так з Володьою ми пройшли ще зо два кілометри, як добрий мотоцикліст вернувся за Володьою, ну а потім пройшовши е з кілометр і за мною. Я вперше в житті їхав на моцику.
Власне, про моцики. Лісники в тій глуші таке враження що всі мають японські мотокросові мотоцикли, які літають по горах як навіжені. Ріспект тим хто придумав.
Добрий чувак і його кєнти сиділи в місцевому барі. Грошей чувак не захотів, то ж я вирішив поставити хлопакам пива. 6 баночних хайків, 3 капучіно, пачка крекера і бісквітний рулет обійшлися в 42 гривні. Яхуєю з їх цін :)
Спитавшись скільки кілометрів до Рахова, почувши відповідь «40» ми малость охуїли. Місцеві хлопці нам також допомогли знайти чувака, який погодився нас за непогані гроші відвезти в Рахів. Так незаплановано ми побували в центрі Європи.

В Рахові погрузились в поїзд «Рахів-Львів» в купейний вагон, і як люди, в 5 ранку були в Франківську.
Підсумовуючи, скажу що за другий день ми пройшли по самим оптимістичним прогнозам коло 40 км, і вийшли в с. Косовська поляна :) Зализуєм стоптані ноги, і знову в путь :)
ЗЫ
Всі фотки авторства
radip , і нагло без дозволу опубліковані, ібо мій фотоапарат зараз за 10 000 км від мене :)

На раховоз прийшло міліонстотисяч «туристів» з повними рюкзаками шампурів і водки. Види вражали, ми прикалувались що в деяких тільки льодорубів не вистачало :-) А взуття яке... ОМГ. Всьо, поліз в оффтоп.
Погрузились в раховоз в 4-05 ранку (так, він тепер в цей час їде), і поїхали на Кваси. Їхали довго, скучно, дурачились в поїзді.
Спати, звичайно, ніхто вже не спав. Вийшли, і пошуміли на Браїлку, де ми взимку катались.
Прийшли, вирішили поснідати, ібо голодні. Улибаємся і машем :)
Свидовець, по якому ми цього разу гуляли, це ще одна ділянка карпат яка кардинально відрізняється від всіх інших, де я був. Першою, і найвищою вершиною до подолання була Близниця. Дивно чи не дуже але по всьому хребту є дороги, де практично всюди може проїхати любий паркетник.
Свидовець відрізняється від інших Карпат своїми нескінченними полонинами, рівнинами між хребтами, обривами і багатьма залишковими озерами. Це все льодовики постарались.
Підйом давався не дуже важко, то ж вже досить скоро ми були на Малій Близниці.
З Малої виднілась Велика, а погода нагадувала те, що ми з Сергієм бачили коли йшли Горганами з Бистриці в Осмолоду.
Взагалі, то у мінливу погоду в горах є свій шарм. Хмари, веселки, дощик, вітри — це все набагато цікавіше, чим паляще весь день сонце.
Між малою і Великою Близницею дуже дуже дуже красиво.
Та чому лукавити, красиво там всюди.
Піднявшись на Велику Близницю відкривається краєвид на весь Свидовець. В нашому випадку, тільки на половину, яка не була закрита хмарою.
Далі шлях пролягав Жандармами Близниці, і до Стогу.
Місцина, нижче якої знаходиться добре відомия нам Драгобрат ще раз підтвердила свою славу «туманного альбіону» в якому погода змінюється стопіццот разів за добу. Тут ми бачимо Стіг.
А через годину піднімаємся вже невідомо куда :)
І тільки одинокий бугель нагадує нам про те, куди ж ми все ж таки йдем.
На вершині ми бачили все :-D
Власне, від Стогу ми далеко не відійшли. Брести в хмарі суті не було, видимість метрів 15-50, так що «по пріборах» дійшли "по дорозі до місця де «п’ятдесять метрів вниз знаходиться озеро», спустились, намацали озеро, і вирішили ставати на ночівлю тут.
Намацування озера проходило в кілька етапів. Етап перший — спуск невідомо куда вниз (ніхрєна не видко, туман). Намацування озерця діаметром 2 метри. Етап другий:
— Ей, то хмара чи озеро?
— Та я *бу, не видно!
— Ану чекай-чекай, та говорю тобі що озеро?
— Ей то точно озеро, не хмара?.. — спускаюсь на пару метрів вниз — Внатурі! Озеро!
Це було правильне рішення, бо тільки ми повалялись, розклали намети, почали робити обідо-вечерю як почав моросити дощик.
Пообідо-вечеряли, на годиннику 18 з копійками. пропоную годинку подрімати (і так дощ паде).
Подрімали ми до 21-ї у повній відключці після практично безсонної ночі в Раховозі, висунули свої носи з наметів в туман на 15 хв, і знову лягли спати. Всю ніч лив дощ, гриміло-блискало і т.п. Я давно так класно не спав :)
Тільки рано ми змогли оцінити на 100% ту красу, поряд з якою спали.
Зібрались, і вийшли десь коло 11 години (нефігово виспались? :). Далі по плану була г. Котел, і до г. Догяска. А «там буде видно».
Саму г. Котел ми траверсували, а вийшли на вершинку поряд.
З тої локальної вершини було видно оз. Ворожеска (якщо я добре орієнтуюсь :)
Потихеньку дійшли до г. Догяска, і з підьому на неї спостерігали одноіменне озеро.
Десь в цей час і було прийняте доленосне рішення «іти до краю карти». Сок в тому, що карти у нас були 500-метрівки генштабівські, привязані до GPS, і ні в мене ні в Сергія не було карти з наступним квадратом. Помилка в орієнтуванні, звичайно, була, і дуже груба. Але ми не блукали, оскільки точно знали до метра де ми є весь час.
Власне, от ми і на вершині Догяски.
Далі ми пішли відрогом від Догяски на Південний Схід, який плавно перетік у Південний напрямок.
Зустріли Ниву, а потім коней. Ниву показувати не буду, а коней — залюбки :)
Висоту ми поволі втрачали, і до того як зайти в буковий ліс ми спостерігали, як хмара перелізає Свидовець.
На одній з полонин біля кошар, в яких вже на всю потужність пасуться корови, вівці і коні ми зустріли гуцула, який був першою людиною яка покрутила біля віска, і сказала що ми ненормальні, бо до сіл тут 25-30 км.
Ми не повірили (і зря) і продовжили дорогу, але вирішили спуститись в долину до річки і йти вже попри річку, а не хребтом.
Спустившись до річки прийшлось перебрідати її :)
Далі по дорозі було цікавих три речі:
1) Багато підвісних мостів.
2) Джерело з природно-газованою металічною (мінералдьною не повертається язик назвати) водою. Ми її по трохи випили, а пляшку я привіз додому. Зараз поставив відстоюватись, цікаво що з того получиться. В народі такі джерела називають буркутом. Я думаю що це тому, що вода буркоче :)
3) Багато штучних водоспадів. не ясно для чого, як варіант — зробити русло глибшим.
Короче так ми йшли-йшли, а села ні разу не було видно. Ноги стоптувались в какашку, і коли на питання «скільки до села» задане першому попавшемуся мотоциклісту була почута відповідь «4 км» на душі стало легше.
Тут попри мене на іншому моцику проїхався Сергій, а за ним через пару хвилин добігав Володя :)
Так з Володьою ми пройшли ще зо два кілометри, як добрий мотоцикліст вернувся за Володьою, ну а потім пройшовши е з кілометр і за мною. Я вперше в житті їхав на моцику.
Власне, про моцики. Лісники в тій глуші таке враження що всі мають японські мотокросові мотоцикли, які літають по горах як навіжені. Ріспект тим хто придумав.
Добрий чувак і його кєнти сиділи в місцевому барі. Грошей чувак не захотів, то ж я вирішив поставити хлопакам пива. 6 баночних хайків, 3 капучіно, пачка крекера і бісквітний рулет обійшлися в 42 гривні. Яхуєю з їх цін :)
Спитавшись скільки кілометрів до Рахова, почувши відповідь «40» ми малость охуїли. Місцеві хлопці нам також допомогли знайти чувака, який погодився нас за непогані гроші відвезти в Рахів. Так незаплановано ми побували в центрі Європи.
В Рахові погрузились в поїзд «Рахів-Львів» в купейний вагон, і як люди, в 5 ранку були в Франківську.
Підсумовуючи, скажу що за другий день ми пройшли по самим оптимістичним прогнозам коло 40 км, і вийшли в с. Косовська поляна :) Зализуєм стоптані ноги, і знову в путь :)
ЗЫ
Всі фотки авторства
- В голові:
accomplished - В колонках:Marik - RDRR Podcast 030 [rdrr030] www.radarr.kiev.ua
В звязку з відрядженням мами на 2 тижні оголошується вакансія шеф-повара.

- В голові:
lazy
Rome Slash 158
Rome Targa
Rome Marshall
Все з колекції 2010 року, приїде десь в кінці жовтня-на початку листопада.
А поки що я сижу, і хочу щоб пошвидше настала зима.
Хочу туди.
- В голові:
indifferent

